Баба Катя збиралася спати. Раптом з вікна почулися якісь голоси. Підійшовши до воріт, вона побачила, що на лавочці біля паркану хтось сидить

Через село проходила досить жвава автомобільна дорога. Днем сонце так припікало, що плавилася смола на асфальті. До вечора все нарешті затихало. У вряди-годи проїздило одиночне авто, вірш гавкіт собак і на село опустилася довгоочікувана прохолода. Нарешті, палюче серпневе сонце опустилося за обрій і можна було зітхнути з полегшенням. У таку спеку баба Катя завжди готувала в літній кухні, щоб в хаті не було жарко. Цілий день вона провозилася з закрутками на зиму і ось нарешті на вечір, неспішно, повільно переставляючи натруджені ноги, вирушила до будинку. Закрила кілька баночок помідорів, огірків і малинового варення. «Варення буде Юлі, вона любить, — міркувала вона. — Все, досить на сьогодні, і так багато зробила … не той вже вік …» Катерина Петрівна зайшла в хату і важко зітхнула. Щоліта приїжджає до неї дочка Юлечка, і чоловіка бере в село з собою у відпустку. Хоч і не надовго, на тиждень-півтора, але все ж … і знову буде сваритися, як і кожне літо: «Мама, ну навіщо, ну ти що! Воно ж все зараз продається і на базарі і в супермаркетах. Там взагалі ті закрутки круглий рік є. Ну навіщо?!» Але з порожніми руками все ж ніколи не виїжджала. Частенько баба Катря сиділа біля вікна і згадувала молодість, згадувала свого чоловіка Миколи, Юлечку маленької … вона дуже сумувала за доньці … Дочка не раз кликала її переїхати до себе в місто і в такі миті спогадів, Катерина Петрівна вже готова була погодитися на все, лише б бути поруч з донькою. Але вона ніяк не могла зважитися, хоч і квартира у дочки простора і всім би вистачило місця, та щось було таке, що я не годен, що тримало її в рідному домі. Баба Катя цього описати словами не могла …

Це ж рідне, своє … як же без цього всього бути? Без запаху землі після дощу, без цієї вечірньої прохолоди, без ароматів трав і квітів в поле і свіжоскошеної трави і вже підсохлого сіна … Юля тільки хитала головою. Мати ніяк не могла зібратися, зважитися на переїзд. Все відкладала і відкладала … Баба Катря встала, повідкривала трохи зайшов свіже повітря вікна, швиденько повечеряла і за звичкою тихенько підійшла до кута, де у неї стояли ікони, і прочитала молитви. -Діва Марія, матір Божа, дай нам усім здоров’я і мені грішній і доньці Юленьке і її чоловікові Сергію. Нехай у них все буде добре … тільки діток Господь не дав .. Ну вже пізно тепер … Баба Катя важко зітхнула … Несподівано з вікна долинули голоси, якась сварка, дивні звуки. Голоси лунали від сусідів. Катерина Петрівна швиденько пішла у двір … По сусідству жила давня подруга баби Каті — Іванівна. Але в минулому році вона померла і діти швиденько продали її старенький будинок разом із землею, якимось немісцевим. Нові сусіди любили святкувати. Причому і чоловік і жінка. Катерині Петрівні вони відразу не сподобалися. Що не день, то сварки, гулянки тощо. Шкода було бабі Каті тільки дитини, дочка їх. Маленька ще, тільки в школу повинна була б йти … Баба Катя пройшлася по двору. Як же добре вночі на вулиці … Прохолодно, свіже повітря. Вона підійшла до воріт. На старенькій лавочці сиділа худенька дівчинка. — Що знову вони? .. -Так, знову … Дівчинка витерла очі маленької долонькою … — Ну ти чого … Ідемо в будинок, що будеш тут сама сидіти.

У мене і смачненьке щось є. — Ні, ні зараз все заспокоїться та й піду я … — А як тебе звати? Підемо, дитинко, підемо … -Я Іра … Баба Катя задумалась. Її маму також Іра кличуть. — Підемо, Ірочка. Хоч ти в гості зайдеш, а то сама я на старості років. Я баба Катя. Дитина недовірливо подивилася на бабусю. Вона раніше жила з бабусею … Баба Катя на неї схожа. У бабусі було добре … Тихо. А потім її не стало, і вона змушена була переїхати жити до мами і вітчима. -Моя мама хороша … Ось тільки як … Дівчинка сумно похитала головою. Баба Катя насипала дівчинці тарілку смачного, свіженького супу, поставила млинці з повидлом. У будинку у неї було тихо і затишно. Іринка наїлася, почав брати сон … — Бабуся, я мабуть піду вже … велике вам спасибі … — Дитинко, ну чого ти … от зараз постелю тобі, та й лягай поспи. Ніхто з них мабуть і не помітить, що ти не вдома … Баба Катя сумно подивилася на Іринку. Дівчинка схвально кивнула. З того дня Іринка стала частою гостею у баби Каті. А та тільки і рада була. Іринка їй дуже подобалася. Дивувалася баба Катря, як у таких батьків, виріс такий гарненький, тихенький і працьовитий дитина. Зятю баби Каті з донькою також Іринка дуже сподобалася. Юля дивилася на дівчинку і сумно зітхала … Гостювали вони не довго. Тільки приїхали, а вже знову назад збираються. Баба Катя зі сльозами на очах проводжала дочку … Так і жили вони двоє з Іринкою. Будинки дівчинка майже не бувала. Минали дні за днями. Ось уже й осінь, дощі. Баба Катя робила з нею уроки, вони дивилися мультики по телевізору, ліпили вареники … Ось так, непомітно і зима вже на порозі … сніг.

Замело все … Прокинулася баба Катя якось рано і хотіла напекти пиріжків, побалувати дитини смачненьким. Мала би йти в магазин — мука закінчилася. Там і зустріла Ірінкіну мати. Знову купує … знову чекай сварок … Вирішила баба Катя присоромити трохи її: — Ти б хоч про дитину подумала … нехай вже себе не шкода. Купила б хліба, дитині шоколадку якусь, цукерки … — А це не твоя справа, так що йди і не розповідай тут мені! На себе дивись! Катерина Петрівна знову сумно похитала головою. Надвечір хтось тихенько постукав у двері. На порозі стояла Іринка зі шкільним рюкзаком в руках. — Знову, маленька? Ну заходь, заходь … — Знову … мені вранці в школу. Можна у тебе побути? -Звісно. Заходь, заходь … В ту ніч баба Катря прокинулась від якогось дивного світла на вулиці. Глянула у вікно і завмерла … Так і є … Сусідський будинок … Баба Катя накинула пальто, вискочила на вулицю. Повиходили і всі сусіди, понабирали води. Ось тільки вода вже була ні до чого … З батьками Іринки все було добре хоча б .. Іринка вибігла з будинку баби Каті і кинулася до матері … та забрала її і кудись пішла разом з чоловіком … Через кілька днів зателефонувала дочка: — Як у тебе справи, мама? — Ой не питай … Іринку відвезли в дитячий будинок … Не залишили її з такими батьками. Тут таке сталося … Баба Катя витерла хусткою очі. — Юля, я навіть не знаю, як тобі сказати … — Що таке, мамо? — Юлічка, а може б я … може б ми … — Ми вже думали про це, мама. Так, ми вирішили взяти Іринку до себе … якщо вийде, звичайно … Минуло два місяці — і папери були оформлені. Баба Катя, Іра і її нові батьки — Юля і Сергій — почали нове життя в місті … Всі разом