Ольга Олексіївна хвилювалася за свого сина. Нещодавно він відсвяткував тридцятиріччя, а радувати її невісткою та онуками не поспішав. Вона спершу з сином говорила, все випитувала коли так коли, а потім вже зневірилася і кинула тими розмовами докучати. І тут Олексій повідомляє їй, що приїде в гості не сам, а з нареченою своєю. Та яка ж вона у нього гарна і вихована була. Все б нічого, та стривожив її останній дзвінок сина. Олексій подзвонив серед ночі і попросив негайно приїхати. Жив її син заможно. Мав заміський двоповерховий будинок з басейном і викупив собі частину соснового лісу. Під будинком була ціла парковка з іномарками, одна краща за іншу. І кому це все повинно було дістатися? Хіба обдурить його, якась діваха до грошей ласа. Справа в тому, що Олексій з дитинства звик, що вся увага батьків була до нього прикута. Балували вони єдиного сина і ні в чому не відмовляли. Ось і виріс він егоїстом та ще й дітей малих страшенно не любив. Хтось гляне на малюка і відразу якусь любов відчуває, а Льоша тільки роздратування від того мав. Сам собі дивувався, як можна так дітей ненавидіти. Адже ці маленькі створіння ще ні в чому не винні, а була якась огида до них і ні чого з собою не міг вдіяти. Всі його друзі вже давно обзавелися сім’ями і дітьми, а йому до того байдуже. Звуть його в гості, мовляв, посидимо, розслабимося, а як тільки подумає, що там діти будуть бігати, так і відразу якась відмовка знайдеться. Їх інтереси давно вже різнилися. Олексій думав про розширення бізнесу і нових проектах, а товариші про своїх чад говорили. Тому такі посиденьки стали для нього справжнім випробуванням. Ольга Олексіївна теж не розуміла, звідки в сина така відраза до дітей. Він ріс щасливим хлопчиком, ніхто ніколи його не ображав. Та й дитиною він був доброзичливою. Завжди мав багато друзів серед ровесників. Олексій завжди був їх з батьком гордістю. Добре вчився в школі, самостійно вступив до престижного ВНЗ, а потім свою справу відкрив. На ноги піднявся і батькам допомагав. Весь свій вільний час роботі відав. Проводив зустрічі, вів переговори, підписував контракти, шукав нових клієнтів. Цілий день крутився, як білка в колесі, тому на особисте життя часу не вистачало. Ольга Олексіївна хвилювалася за свого сина. Нещодавно він відсвяткував тридцятиріччя, а радувати її невісткою та онуками не поспішав. Вона спершу з сином говорила, все випитувала коли так коли, а потім вже зневірилася і кинула тими розмовами докучати. І тут Олексій повідомляє їй, що приїде в гості не сам, а з нареченою своєї. Та яка ж вона у нього гарна і вихована була. Скоро і весілля відгуляли. Свято влаштували пишний, багатий на сучасний лад. Діти не вірили в старі традиції і звичаї, тому зіграли європейське весілля. Незабаром після святкування Ользі Олексіївні серед ночі подзвонив стривожений син і попросив негайно приїхати. Вона відразу ж і зірвалася. Поки їхала, чого тільки не надумала. І все тільки дурні думки в голову лізуть. Під’їхала до воріт, які вже були відкриті; її біля дверей чекав стривожений син. Нічого не сказавши, веде її в кімнату, а там немовля в ліжечку кричить. Олексія побачив і заспокоївся, став сміятися і щось по-своєму агакать. Олексій розповів матері про своє кращого друга і партнера Стаса. Той одружився два роки тому, а недавно його дружина народила сина. Все було у них прекрасно, поки біда не постукала в двері. Стас з дружиною загинули в автокатастрофі і Олексій був для них єдиною близькою людиною. Так що малесенький Макс залишився сиротою. Віддати його в дитячий будинок Олексій не може, тому вирішив усиновити. Почав займатися документами і сказав про свій намір дружині. Вона навіть подумала, що чоловік жартує, а потім розлютилася. Які діти? Вона молода, красива у неї ще все життя попереду. Не буде ж вона себе марнувати на чужу дитину. Сказала Льоші: або вона, або дитина. Вибір чоловіка був очевидний. Після такого ультиматуму він подав на розлучення і сказав колишній йти на всі чотири сторони. Вперше в житті Олексій відчував себе щасливим. Незважаючи на те, що дружина пішла, він більше не відчував себе самотнім. Цей маленький хлопчик зумів пробудити в ньому батьківські почуття. Новоспечений тато щиро вірив, що незабаром він зустріне жінку, яка стане люблячою мамою для Макса і вірною дружиною для нього

Так склалося в житті, що тепер я свекруха, адже син одружився, і тепер я маю ще й невістку. До того, як мій син одружився, я від своїх подружок дуже часто чула скарги на своїх невісток, вони були і дріб’язкові і серйозні, я якось намагалася завжди нейтральною бути в цьому питанні: вислухаю та й мовчу. Мені здавалося, що вони самі винні в тому, що у них не складаються стосунки з дружинами їх синів. Але тепер, коли я сама стала вже свекрухою і зіткнулася з такою ж ситуацією, моє ставлення, чесно кажучи, повністю змінилося в цьому питанні. А вся справа в тому, що як би я не намагалася бути хорошою свекрухою для дружини свого сина, ця жінка все перевертає так, як їй одній потрібно, хоча я нічого поганого ніколи їм не бажала. І їй абсолютно байдуже, що при цьому відчувають інші. Її не цікавить і не хвилює, що її дії і слова можуть заподіяти людині горе. Ось їй потрібно так, а все, що хочуть інші її зовсім не цікавить. Після весілля мого сина, я намагалася на вихідні приготувати щось з того, що він любить, і приходила до них у гості, щоб пригостити, ну, і заодно побачитися зі своїми дітьми. Спочатку мого сина і його дружину все влаштовувало, всі були задоволені.

Мої свіжоприготовані страви наминали за обидві щоки, особливо невістці все подобалося. Мені було приємно, звичайно, що мої старання не проходять даром, що мене цінують і добре ставляться до мене, думала, що маю теплі і щирі відносини зі своїми дітьми. Дуже приємно спостерігати, як твої гостинці з задоволенням зникають зі столу, а ти бачиш лише задоволені обличчя. В один з вечорів, коли я прийшла в гості до дітей, сина ще не було вдома, він ще був на роботі. Ми з невісткою сіли пити чай. Все було як завжди, з однією лише різницею: невістка все ніяк не могла зважитися, щось мені сказати. Після довгих роздумів вона сказала, щоб я не приходила до них так часто, краще нехай мій син їздить до мене в гості. При цих словах в її очах був якийсь такий неприємний вогник злості. Після цієї розмови я, природно, перестала взагалі ходити до свого сина. Він регулярно був у нас в гостях, але завжди сам, дружина з ним не приходила ні разу. Мене це і тішило, і засмучувало одночасно. Я завжди намагалася, щоб у нашій родині був мир і взаєморозуміння.

А ця жінка все зруйнувала своїм егоїстичним ставленням до родичів чоловіка. На скільки я все бачу і розумію, то від мене тут нічого не залежить. Нещодавно у нас народився онук. Ця радість для нас безмірна. Ця крихітка приносить стільки щастя, що хочеться жити і радіти життю. Ми з чоловіком все також намагалися сильно не набридати невістці, і ходили до них в гості дуже рідко, і то, коли нас запрошували до себе. Але онука ми намагалися вивезти на прогулянку, щоб не з’являтися перед її очима занадто довго. Нам з дідусем було цілком достатньо. Але недавно невістка сама мені подзвонила і запропонувала посидіти з онуком у них вдома, поки вона сходить у своїх справах. А найприкріше, що вона не попросила, а запропонувала, як ніби це мені потрібно, а не їй! Тобто вона, виходить, не може переступити через свою гордість, вибачитися за ті слова і просто по-людськи продовжувати з нами спілкуватися, ми адже батьки її чоловіка; я добре виховала свого сина для неї!

Невже ми, своїм ставленням до неї, не заслужили елементарної поваги і розуміння з її боку? Я трохи подумала, все зважила і сказала, щоб онука вона привезла до нас, так як вона сама ж заборонила мені приходити до них додому зайвий раз, і я не хочу бути присутньою довго в їх будинку і набридати комусь. Після цих слів вона трохи стихла, і погодилася привезти онука до нас додому. У цей день ми вдосталь поспілкувалися з хлопчиком, він такий милий і забавний. Яке ж це щастя, коли є маленьке рідне дитя! Тільки ось мене тепер хвилює питання: як вести себе з невісткою? Продовжувати відплачувати їй тією ж монетою або бути розумнішими і перестати ображатися? Заради онука я готова зробити перший крок. Чи оцінить це дружина сина і чи потрібна я їй взагалі? Життя і час покаже, але я вже не буду такою дурною, адже я теж людина і маю свої гідність і гордість.