У Двері Хтось Подзвонив. На Порозі Стояла Дівчина — З Дитиною В Руках. Це Син Вашого Чоловіка

Марія Петрівна прибирала в квартирі, коли пролунав дзвінок у двері. Вона подивилася у вічко. Біля дверей стояла незнайома дівчина з немовлям в руках. Марія Петрівна, відчинивши двері, запитала: — Дівчина, вам кого? — Мені потрібна Марія Петрівна, — відповіла незнайомка. — Ну, проходьте, — запросила господиня квартири дівчину. — Мене Христина звуть, — представилася дівчина, опинившись в квартирі. — І що у вас за справи до мене, Христина? — поцікавилася Марія Петрівна. — Ви вже вибачте мене за те, що потурбувала, але я більше не можу мовчати, — сказала дівчина і зробила паузу. — Ну так говоріть вже, говоріть, я вас слухаю. — Ця дитина, що у мене на руках, він не тільки мій, він ще й дитина вашого чоловіка. Христина знову зробила паузу, немов очікуючи реакції Марії Петрівни на її слова. Але Марія Петрівна, залишаючись незворушною, вимовила: — Дуже цікаво, а подробиці можна.

— Я працюю в офісі вашого чоловіка. Але зараз я звичайно в декретній відпустці, — продовжила свою розповідь Христина, — ваш чоловік залицявся до мене, обіцяв одружитися. Він навіть купив мені квартиру, де ми з ним продовжуємо зустрічатися. І ось тепер, після народження дочки, він заявив, що йому складно піти від дружини. — Ну, а від мене то ви що хочете? — перебила дівчину Марія Петрівна. — Невже ви не розумієте, — почала заводитися дівчина, — що він не любить вас, а живе з вами тільки з жалості. Залиште його, не заважайте нашому щастю. — Дівчинка, а можна дізнатися скільки вам років? — Мені двадцять шість. — Христина, невже вам потрібен чоловік, який за віком годиться вам у батьки? — Уявіть собі потрібний. І я йому потрібна. І все у нас буде добре, якщо ви не будете нам заважати. — Христина, я вас почула, знову перервала дівчину Марія Петрівна, — спробую вам допомогти. Христина очікувала від Марії Петрівни все, що завгодно, але тільки не такого повороту подій.

Допомогти тієї, яка фактично забрала у неї чоловіка — цього вона не могла зрозуміти своїм свідомістю. А Марія Петрівна підводила підсумок бесіди: — Ви, Христина, залишайтеся тут і, будь ласка дочекайтеся Євгена Івановича. Якщо він вас дійсно любить, то ні за що не вижене вас з цього будинку. Нехай цей будинок тепер буде вашим. А я, мабуть, зберу зараз речі і піду. — Куди ж ви підете, Марія Петрівна, — вже з співчуттям сказала Христина. — Та ви не турбуйтеся, мені є, де жити. Слава богу у мене ще є батьківська квартира. Можете передати моєму чоловікові, що я бажаю вам щастя і завтра ж подаю на розлучення. Тільки опинившись в батьківській квартирі, Марія Петрівна початку осмислювати те, що сталося. Багато років тому, коли вона вчилася в інституті, до неї став залицятися ставний красень, її однокурсник Євген. Відразу після закінчення інституту вони розписалися. Потім через рік народився син, а через два роки після його народження народилася дочка.

На Марію відразу обрушилися всі тяготи сімейного життя: прибирання, прання, догляд за дітьми. Про кар’єру довелося забути. А ось у її чоловіка кар’єрний ріст був стрімким. Коли Євген повертався з роботи додому, то його завжди чекали охайні діти, смачну вечерю і чиста квартира. І все це завдяки старанням дружини. Потрібно віддати належне і чоловікові. Євген непогано заробляв і в родині завжди був достаток. Але чим вище злітав Євген Іванович по службових сходах, тим все рідше він з’являвся вдома. Навіть у вихідні дні у нього завжди знаходилися службові справи. Та й відрядження були не рідкістю. Ще в молоді роки Марія стала помічати, як поступово змінювалося ставлення чоловіка до неї. Чоловік вміло конспірувався і доказів в його зраді у неї не було. Але як жінка, вона відчувала, що чоловік не зберігає їй вірність. Що вона могла зробити тоді по молодості з двома дітьми на руках … піти і кинути дітей?

Але таке їй і в голову не могло прийти. Піти від чоловіка разом з дітьми? Але вона не була впевнена, що зможе забезпечити їм безбідне життя. І Марія змирилася зі своєю долею. До роботи вона повернулася тільки тоді, коли її діти вчилися в старших класах. І повернулася не тому, що відчувала матеріальні труднощі, а для того, щоб уникнути гнітючого самотності. Коли діти виросли і визначилися з вибором професії, коли вони стали жити самостійно в своїх сім’ях, то Марія Петрівна зрозуміла, що міняти щось в житті вже пізно. І ось це сьогоднішня подія відкрило їй очі. Вона раптом зрозуміла, що більше не бажає проводити жодного дня під одним дахом з людиною, який давно її розлюбив. Та й вона до нього не мала вже ніяких почуттів. Увечері чоловік Марії Петрівни приїхав за нею до домовленостей. — Ну це що за фокуси, Марія? Я не збираюсь розлучатися з тобою. Та й власне кажучи, я не впевнений, що ця дитина від мене.

Я ж не дурень. І уявляю, що потрібно молодим дівчатам від заможних чоловіків. В першу чергу гроші. — Слухай, Жень, не треба виправдовуватися, — перебила дружина Марія Петрівна, — мені без тебе однією, чесне слово, спокійніше. — А як же діти, — журився Євген Іванович, — якщо вони заявляться в гості, як я їм все це поясню? — Як є, так все і пояснимо. Вони дорослі, зрозуміють, — поставила крапку в розмові з чоловіком Марія Петрівна. Після розлучення з дружиною, Євген Іванович не став узаконювати шлюб з Христиною. Христина і раніше жила в квартирі, подарованої їй Євгеном Івановичем. А незабаром у нього з’явилася нова кохана. Діти Марії Петрівни і Євгена Івановича ходили тепер в гості тільки до матері. Батько, якого вони майже не бачили в дитинстві, став для них ще більш далеким. А Марія Петрівна раділа кожній зустрічі з дітьми і внуками, вважаючи, що це і є її щастя