Я пішла з дому через сварки зі свекрухою, забравши з собою малюків. А незабаром вона вигнала і свого сина. Що ж тепер нам робити?

Мене видали заміж тому, що я вдома банально заважала. Моя мама привела в будинок вітчима, і після цього моє життя змінилося. Мама всю увагу приділяла своєму новому чоловікові, який відразу не злюбив мене. Ми жили в невеличкій двокімнатній квартирі; я вчилася в університеті і сама мріяла якнайшвидше зникнути з цього будинку, в якому я відчувала себе зайвою. З моїм майбутнім чоловіком познайомив мене вітчим. Йому то я найбільше заважала. У його сестри був неодружений син, ось у них і дозрів план нас познайомити. Василь теж був скромним хлопцем, який важко знайомився і сходився з людьми. Та й галасливі компанії він не любив, як і я. В принципі, він мені сподобався і ми одружилися. Весілля було більш ніж скромною. Я переїхала жити до чоловіка. Все було б нічого, але ми жили в квартирі свекрухи. Сестра вітчима була такою ж неприємною особою, як і він.

Любов Василівна не переставала мене повчати. Я терпіла, як могла. А потім я зрозуміла, що чекаю дитину. Я відчувала себе дуже погано.Свекруха і сама мені не вірила і чоловіка налаштовувала, щоб той не шкодував мене, тому що я прикидаюся. Адже вона якось свого часу виносила дитину легко, та ще й робота у неї була з ранку до ночі. А потім на черговому прийомі лікар мене «обрадувала», що у мене двійня. Я періодично повинна була лягати в лікарню. Мене ніхто не відвідував, схоже чоловік і справді повірив свекрухи, що я сімулянтка. Коли я з двома синами повернулася після виписки з лікарні додому, почалося справжнє пекло. Грошей взагалі не було, з дітьми мені ніхто не допомагав, Василь дивився на все це, як на фільм жахів без своєї участі. З Любов Василівною ми вже просто кричали один на одного. Одного разу я всю ніч не спала, бо діти плакали.Я по черзі носила на руках то одного, то іншого малюка, ні свекруха, ні чоловік не піднялися з ліжка, щоб допомогти. А вранці я відкрила холодильник і схопила бутерброд, щоб перекусити. І тут на кухню зайшла свекруха. Вона почала на мене кричати, що ці бутерброди вона приготувала собі на дачу, щоб я їх не чіпала. І що вона повинна виїхати з дому на кілька днів, тому що вже не витримує. Чоловік був свідком цієї принизливої сцени, але маму він не зупинив.Я залишилася голодною, так як за продуктами я сама вийти не могла, а Василь зібрався і спокійно пішов на роботу. Того ранку я не витримала, просто зібрала речі і пішла … Вітчим був дуже не рад, що я повернувся, і не хотів забирати мене додому. В результаті мама з вітчимом забрали до себе бабусю, а мене переселили в маленьку, завалену мотлохом квартиру. У мене взагалі не було грошей.

Але, про які гроші можна було говорити, якщо Василь працював охоронцем в супермаркеті? Якусь невелику суму я отримувала на дітей, на те і виживала. Гроші я витрачала лише на найнеобхідніше. Зрозуміла, що потрібно серйозно розмовляти з вітчимом про переоформлення документів. Я відмовилася від своєї частки в материнській квартирі і оформила на себе житло бабусі. Сюди ж прописала синів. Не знаю, що зі мною сталося, але мій організм просто включився в режим «робота». Я вставала, коли ще було темно, прала і готувала їжу, одягала і годувала дітей, їхала разом з ними в магазин і збирати документи. Постійний їх плач і крик більше не дратував мене. А, коли працівники відповідних органів і люди в черзі починали божеволіти від усього цього писку і виття, мене обслуговували швидше. Іноді я засинала прямо в транспорті.Я, здається, взагалі розучилася відчувати. Навіть любов до дітей я тоді не відчувала. Все змінилося, коли малюки вперше пішли в ясла. Я встигала відпочити, переробити все по дому і навіть почала трохи підробляти — допомагала з прибиранням в найближчому салоні краси. Там же вивчилася на майстра манікюру, почала брати собі клієнтів. Господиня і дівчатка в салоні шкодували мене. На мені експериментували з новими стрижками та макіяжем. А я була цьому дуже рада. Потихеньку я стала виглядати значно краще. І ось, одного разу, коли поверталися з близнюками з садка, випадково зіткнулася з колишнім чоловіком. У нього просто щелепа відпала, наговорив мені купу компліментів, розплакався, дивлячись на малюків. Підвіз нас, хоча я і відмовлялася. А потім прийшов миритися! Уявляєте? Через три роки!

Після того, як я ледь не втратила розум; після того, як я ледве відновила свій організм. Він же весь цей час висипався, не обтяжував себе нічим, купив машину. Я запропонувала йому почати з того, що просто брати дітей до себе. Увечері він стояв під моїми дверима зі словами, що Любов Василівна його вигнала. Вперше в житті він з нею посварився. Сказав, що через нас, але я його поки не пустила в квартиру. Нехай живе, де хоче. Може, хоч тоді зрозуміє, що таке, коли тебе виганяють, а ти не знаєш, куди йти і як далі жити. Тепер я не знаю, що робити. Я навчилася жити без Василя, його не було поруч зі мною в найскладніші моменти, то чи варто зараз впускати його в своє життя? А з іншої сторони я розумію, що моїм маленьким синам потрібен батько. Я навіть не знаю, у кого спитати поради — мама і далі не цікавиться моїм життям: її цікавить лише вітчим. Що робити, як бути в такій ситуації?