Син поїхав за кордон, а дві молодші дочки продали мою трикімнатну квартиру, поселили мене в однокімнатній, а решту розділили між собою. З тих пір вони приїжджають до мене рідко, а я колись жила

Син поїхав за кордон, а дві молодші дочки продали мою трикімнатну квартиру, поселили мене в однокімнатній, а решта розділили між собою. З тих пір вони приїжджають до мене рідко, а я колись жила тільки заради них, саме тому чоловік пішов від мене. Тепер у мене дуже самотня старість. Ми з чоловіком переїхали в нову квартиру. Сусідів ще не знали, але до нас почала заходити старенька сором’язлива бабуся, Ольга Михайлівна: одягнена дуже бідно, але чистенько, ходить важко, спираючись на паличку. Грошей ніколи не просить, тільки їжу, ложку цукру, цибулину або жменю крупи. Звичайно ж, ми з нею ділимося, чим можемо, а вона дивиться на нас і каже: «Яка ви гарна пара, бережіть себе. Діти виростуть, а ви один для одного залишитеся! Це я не вберегла, що мала ». Незручно було її питати-що в житті у неї таке трапилося, але інші сусіди просвітили. У цій бабусі була велика сім’я: вона, чоловік і троє дітей. Жила вона в іншому під’їзді, в трикімнатній квартирі. Характер був дивний: на чоловіка вона уваги не звертала, постійно робила його винним у всьому, а з дітей порошинки здувала, називала їх своєю надією і опорою.

Чоловік був ще той трудяга, майстер на всі руки. Працював в майстерні по ремонту, щось завжди лагодив сусідам. Всі гроші ніс в сім’ю, все віддавав дружині. Замість того, щоб берегти чоловіка, який був до неї ласкавий, вона про нього пліткували всім сусідам, причину завжди знаходила. Сусіди казали, щоб вона прийшла в себе, але вона відповідала, що діти — це для неї золото, а чоловік як прикре непорозуміння, вічно під ногами крутиться, його ще треба спирати і годувати. До слова сказати, Ольга Михайлівна майже не працювала, тільки дітьми займалася. Одного разу її чоловік пішов, вона настільки його заклювала, що навіть терплячий б не витримав. Але вона гордо розповідала, що це вона його вигнала, а сама пішла працювати листоношею. Діти її виросли, син поїхав за кордон, ніхто більше його не бачив. Дві молодші дочки вважали за потрібне продати батьківську трикімнатну квартиру, поселити маму в однокімнатній квартирі, розділити собі здачу і теж помахати мамі ручкою: вони обидві вийшли заміж. За багато років сусіди бачили її дочок всього кілька разів, але багатства ці візити бабусі не додавали — вона так само ходила і просила у сусідів їжі, пенсія у неї маленька, діти не допомагають. Тепер вона з теплотою згадує свого чоловіка, але де він — вона толком не знає.

Каже, що чула, що у нього інша сім’я, дуже дружна, там його дуже цінують. Почувши цю історію, я все частіше починаю замислюватися, що чоловіка треба берегти. Я тепер зі своєю пилинки здував. У нас росте син і дочка, і я точно знаю — якими б вони не були хорошими, але у них буде своя, окрема сім’я, а ми залишимося вдвох. Намагаюся вселяти своїм подругам, щоб сильно на дітей не сподівалися, а бачили опору в чоловікові, але що за дивна мода така — все як одна вважають, що чоловік їм весь час щось винен, а якщо не тягне, хай іде на всі чотири боку. Думають, що вони завжди будуть затребувані, і іншого чоловіка завжди можна знайти. Доньку я такого точно не навчу! Наші діти знають, що головний у нас в родині — їхній батько, якого я ніколи не ущемляючи і ображу. Чоловік відповідає мені тим же — ласкою і добротою, і каже, що ніколи б не випробував крикливу і цинічну дружину, пішов би відразу. Пройде ще років десять, і діти у нас розійдуться по своїх родин, а ми з чоловіком залишимося вдвох. Для мене сусідка бабуся — живий приклад, як жити не можна. Я зрозуміла, що діти не будуть помічниками в старості, навіть не треба на них сподіватися, навіть на самих хороших — потрібно будувати свою долю, що не смикаючи дітей. А якщо вони все — таки захочуть самі допомагати, вважай -повезло.